ЕКОЛОГІЧНА ШПАРГАЛКА ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ

Чому на Місяці нічого не чути?

Звуки — це невидимі коливання повітря. Коли хтось говорить, то вібрують голосові зв'язки в горлі, коливання (звукові хвилі) підхоплюються повітрям і направляються до вуха. Звукові хвилі передаються зі швидкістю 340 метрів за секунду — набагато повільніше, ніж світло. Ось чому під час грози ми спочатку бачимо блискавку, а вже потім чуємо грім. На Місяці не можна почути нічого. Бо там немає повітря, яке б передавало звукові хвилі.

Місяць на небі буває різним. То він тоненький, наче серпик, то великий і круглий.

Місяць — це супутник, який обертається навколо Землі. Сам він не світиться. Ми бачимо його тому, що на нього падає сонячне проміння. Якщо Місяць освітлюється збоку, ми бачимо часточку його. Коли ж під промені Сонця потрапляє вся півкуля, Місяць виглядає круглим диском.

Так само і Земля обертається навколо Сонця, але вона ще й сама крутиться, наче дзига. А тепер подумайте: чому на Землі буває день і ніч?

Ведмедиця

Чому північну шапку Землі ми називаємо Арктикою?.. А от чому. Назви багатьох сузір’їв зоряного неба ми одержали у спадщину від древніх греків: Плеяди, Оріон тощо. Серед них і назва Велика Ведмедиця, Мала Ведмедиця. Ці яскраві сузір’я стали символами Півночі.

«Ведмедиця» — грецькою мовою «арктос». Арктика — це прикметник від слова «арктос» і означає «ведмежий». Звідси й походять назви країн, які знаходяться на півночі, під сузір’ям Ведмедиці.

Календар чи космодром?

Де можна побачити 620-метрову людину? Той, хто стверджуватиме, що ніде, помилиться. Бо на плато поблизу містечка Наска (Перу) знайдено дивовижні малюнки. Серед них — 620-метрове зображення людини, гігантські птахи, звірі й риби. Є тут і лінії, на які точно лягають промені сонця, коли воно заходить. А ще знаки, які відтворюють небесну карту в різні пори року. Побачити все це можна лише зверху — з літака. Усі дороги, збудовані на плато, обриваються і нікуди не ведуть. Одні вчені вважають, що це гігантський астрономічний календар індіанців. Інші переконані, що величезні фігури — орієнтири для космічних кораблів, а дороги — злітні смуги для них.

Загадка гірського озера

Є на Алтаї дивне озеро, в якому росте каміння. Це явище здавна було загадкою для місцевих жителів.

Каміння росте досить швидко: спершу з’являються маленькі камінчики, згодом вони більшають, твердішають і перетворюються у великі валуни.

Місцеві жителі використовують їх як будівельний матеріал.

Вчені дослідили, що озерна вода насичена солями магнію, а джерела, що б’ють з підземних горизонтів, несуть озеру соду. В результаті взаємодії цих розчинів утворюється тверда маса. Таким

Дивні дощі

Поблизу річки Амудар’ї є Долина Живих Дощів. Таку назву ця місцевість дістала після того, як над нею одного разу випав «дощ» з дрібних жаб, а другого — разом з потоками зливи на голови здивованих людей попадали риба й жаби.

Це розбійник-смерч, мов потужний атмосферний насос, висмоктавши воду з озера разом із його мешканцями, виливав усе на селище Дерганата, лякаючи й дивуючи людей.

Казковий світ відкривається перед людиною, яка опиняється у великій печері. І таких печер на землі дуже багато. Найбільша з них знаходиться у США, в штаті Кентуккі. Велетенські гроти цієї печери, величезні безодні вражають усіх. У ній багато підземних озер, дві великих ріки. Природний підземний палац з гротами й переходами простягається на 240 кілометрів.

Саме цю печеру описав Марк Твен у своїй книзі «Пригоди Тома Сойєра». Вона називається Мамонтова.

Блискавка

Блискавка- це дуже короткий і дуже сильний електричний струм, який тече між хмарою і землею або між двома хмарами.

Хмари передбачають землетрус

Це явище поки що не зовсім розгадане. Але китайські вчені встановили, що за кілька діб до землетрусу на світанні та при заході сонця з’являються на небосхилі хмари незвичайних обрисів. Певний час вони непорушні, а потім безслідно зникають. Спеціалісти назвали їх сейсмічними і створили групу, яка складає щотижневі карти хмарності. На основі зібраних даних уже вдалося передбачити землетруси силою 6 балів у одній із провінцій.

Після дощика...

Частенько, обіцяючи щось комусь, ми говоримо: після дощика в четвер. Це означає, що ця обіцянка ніколи не буде виконана.

А от у Лондоні цей вислів набуває останнім часом дещо іншого, цілком конкретного звучання. Бо коли проаналізувати метеозведення за багато років підряд, то виявиться, що саме в четвер у англійській столиці випадає опадів набагато більше, ніж в будь-який інший день тижня.

Водоспад зупинився

Сотні й тисячі років з гуркотом падає з прямовисного урвища Ніагарський водоспад. І мало хто знає, що якось він «зупинявся» майже на 30 годин.

Вночі 29 березня 1848 року мешканці містечка Ніагара-Фолс прокинулися від незвичної тиші. Люди, які прибігли до Ніагари з факелами та ліхтарями, побачили, що на скелях немає води. А через добу водоспад знову ожив.

Виявляється, сильний вітер зрушив кригу на озері Ері й тисячі її тонн забили верхів’я річки Ніагари.

Курорт в Антарктиді

Неподалік від станції Новолазаревська, що на Антарктиді, полярники помітили чудову оазу — замкнуту скелями улоговину з озером. Під час антарктичного літа грунт навколо цього озера нагрівається вдень до 30, а то й до 40 градусів. Температура води досягає 15 градусів тепла. Хіба ж не приємно в крижаній пустелі, якою є Антарктида, прийняти зимівникам такі теплі сонячні ванни або скупатися в прохолодному озері?

Зелений компас

Збираючись у туристський похід, ви, звичайно, візьмете компас. А чи відомо вам, що в деяких районах нашої країни є рослина-компас?

Це — дикий латук, родич салату. Росте він по городах, садах, край дороги, на узліссі. Листя латуку поставлене на ребро. Вісь листка спрямована з півдня на північ. Мандрівник, забувши дома компас, може визначити сторони світу за листям латуку.

Лісовий готель

Напевно, кожному доводилося бачити цю гарну квітку — дзвіночок. Але не кожен знає, що він і є лісовим готелем для багатьох комах. Уночі, коли в лісі стає прохолодно і випадає роса, комахи замерзають, їхні крильця намокають. Ось тут і стає їм у пригоді дзвіночок, який на ніч не закриває свою квітку. Тож заповзають і залітають туди всі, хто хоче переночувати в теплі. Адже у квітці температура на 4—5 градусів вища, ніж зовні. Рятує комах дзвоник і вдень — від негоди.

Перш ніж зірвати цю красиву й добру квітку подумай, що це чиясь домівка.

Експериментальні дослідження показали, що одні види дерев немов підзаряджають людський організм своєю біологічною енергією, а інші навпаки — висмоктують її.

Найбільш живильними деревами більшості людей є дуб і каштан. Висмоктували енергію у 95% учасників експерименту, проведеного 1983 року в Києві, тополя і осика. Ці властивості, на думку дослідників, однаково корисні людям. Коли людина має хронічну хворобу або просто перевтомлена, дерева підживлять ослаблений організм і, навпаки, в разі перенапруги організму від гострого захворювання «висмокчуть» хворобу, посиливши його захисні функції.

Багато в лісі кульбабок — сигнал тривоги: ґрунт дуже затвердів і дерева можуть захворіти. Ці ділянки лісу бажано обминати до тих пір, доки інші рослини не розпушать землю.

Тополя, соняшник, рис,

Ці рослини найкраще очищають повітря. Такої думки дійшли японські вчені, дослідивши 80 видів рослин. Вони провели і практичний експеримент — насадили вздовж однієї з найбільш напружених магістралей Японії пірамідальні тополі, а також засіяли великі ділянки соняшником та рисом.

Рослини «впорались» із завданням: незважаючи на насичений автомобільний рух, повітря над магістраллю лишалось чистим.

Зерна-перлини

Батьківщина рису — Індія. Саме в цій країні рисові плантації вперше побачили європейці — воїни Александра Македонського (він жив у IV столітті до нашої ери). Аристобул, один з його воєначальників, писав: «Рис розводять в Індії на грядках, заповнених водою. Заввишки ця рослина досягає чотирьох ліктів. Бона приносить багато колосків і багато зерен...»

Дорогі ліки — рисовий відвар — приписували в давнину грецькі і римські лікарі.

І сьогодні головний хліб Індії — рис. Його там називають «шановний володар рис». Рис часто називають «перлинними зернами». І, звичайно ж, не випадково. Як і пшениця, жито, ячмінь, рис необхідний людям. На Азіатському материку вирощують величезну кількість рису. В цьому регіоні він становить основну, іноді практично єдину їжу сотень і сотень мільйонів людей.

Дехто думає, що банани ростуть на дереві. Нічого подібного!

Банан — це трава, хоча й дуже висока, 10—15 метрів заввишки! Росте вона в жарких тропічних країнах.

Можна зустріти цю рослину і у нас в Криму. Але це банан декоративний, плоди його їсти не можна. Тут їм бракує сонця, щоб визріти і бути смачними.

Ще одне відкриття Колумба

1493 року Колумб та його супутники натрапили на острові Гваделупа на невідомі досі плоди. їхній смак та аромат приголомшили мандрівників. Аборигени називали цей плід — «нана».

Таким було найперше знайомство європейців з ананасом. І відтоді почався тріумфальний хід ананаса по країнах і континентах.

Отже, виходить, що Колумб відкрив ще й ананас!

Випадок у музеї

В одному з британських музеїв трапився кумедний випадок. Серед первісної музейної тиші якось пролунало один за одним кілька оглушливих пострілів. Задзеленчало розбите скло. Численні відвідувачі в паніці кинулися до виходу.

Винуватцем цього сум’яття виявився не хто інший, як плоди дерева гура крепітанс (така латинська його назва). З’ясувалося, що вони, коли висохнуть, здатні так гучно стріляти.

Суниця ананасова

Крім усім нам відомої маленької лісової суниці, існує суниця ананасова, кожна ягода якої розміром з долоню. Вирощують такі суниці біля озера Байкал, де випадає дуже багато опадів — влітку дощів, взимку снігу.

Покладеш одну ягідку на тарілку і наїдайся, будь ласка!

А чи знаєте ви, яка корисна суниця? Це ліки від усіх хвороб. Тож беріть своїх батьків, купуйте квитки на електричку і гайда до лісу по суниці. А якщо хочеться покуштувати ананасової, то квиток треба брати аж до станції Видріно, що на Байкалі.

Як врятувати картоплю від колорадського жука?

Поливати отрутою небезпечно. А можна відварити листя тополі, настояти його кілька днів і цією водою побризкати кущі. Жуки зникнуть. Через три тижні треба побризкати картоплю знову. Просто і нешкідливо.

Ця робота неважка, гадаємо, вам батьки її з радістю доручать.

Баобаб

Баобаб — найтовще дерево у світі. Росте воно в Африці. Щоб обхопити його 25-метровий стовбур, треба, щоб вся група дітей узялася за руки і стала довкруж.

А найвище дерево — секвойя. Росте воно у Північній Америці і сягає заввишки до 120 метрів. Порівняти висоту його можна хіба що з хмарочосом.

На баобабі ростуть солодкі їстівні плоди, зовні схожі на огірки, а на вічнозеленій секвойї — шишки.

Рослини-багатії

Що мідь, залізо та інші речовини є в рослинах, відомо вже давно. Але рослини значно багатші, ніж вважалось колись. Це довели вчені. Срібло, приміром, входить до складу зелених огірків. Ось чому споживати їх корисно цілорічно. Золото, хоч і в невеликій кількості, є в кукурудзі. Це робить її доброю помічницею при лікуванні захворювань нирок, ревматизму та радикуліту. Залізо знаходимо у яблуках. Отож, і вони дуже корисні.

Чому співають птахи?

Ранок у лісі. Перші промені сонця ніжно торкаються верхівок дерев, пронизують лісові хащі. І ось із глибини лісу долинуло тихе: «ку-ку, ку-ку...» Слідом за ним дрібно-дрібно за­стукотів дятел. Десь недалечко заспівав дрозд. Йому відповів другий, третій. Почався ранковий концерт.

В багатоголосому хорі пташок ви почуєте тріскотіння сороки, каркання ворони, співи соловейка...

Чому ж співають птахи, та ще й на різні голоси? Багато хто думає, особливо селяни, мисливці, пастухи, що птахи між собою розмовляють. Вже давно вчені-орнітологи вислов­люють припущення, що пташине щебетання — це сигнали, з допомогою яких пернаті передають різноманітну інформацію: попереджають про небезпеку, повідомляють про місцезнаходження корму, подають команди пташенятам під час перельоту тощо. Але для того, щоб це довести, потрібно вивчити пташині голоси.

На допомогу вченим прийшли новітні прилади — звукоаналізатори, магнітофони, кіноапарати. Кінофільми допомагають вивчати повадки птахів, а магнітофонні записи — їхні голоси. Тепер вже немає ніяких сумнівів, що пташиний спів — це різноманітні сигнали. У кожного виду птахів, навіть у одного й того ж племені, ці сигнали свої, тільки їм властиві.

Поки що вченим не пощастило розшифрувати пташині голоси. Але не за горами той час, коли на книжкових полицях з'явиться словник-довідник пташиних сигналів. І це буде ще однією перемогою на шляху до пізнання мови тварин.

Колібрі

Колібрі може літати задом наперед і в сторону при цьому робить до 80 змахів крилами за секунду.

Пародист

Є в окремих людей особливий талант — копіювати голоси відомих артистів, співаків, а то навіть імітувати звуки поїзда, реактивного літака, плескіт води або пташиний спів...

Подумалось мені про це одного квітневого дня, коли йшов я знайомою стежкою понад лісовою річечкою. А подумалося тому, що оце щойно я був присутнім на ... концерті. Почалося все з того, що над головою раптом почув стрекотання сороки. Підвів голову — ніякої сороки й близько немає. Що за дивина?

Сорока закричала ще раз. Десь просто над головою, серед гілля молодого клена. Почав уважно придивлятися і побачив ... шпака. Увесь чорний, блискучий — ніби фрак одягнув. А сорочка — перламутрова, в крапочку. Пір'я так і мерехтить на грудях.

Шпаку, видно, сподобалося кричати сорокою. Та так майстерно він це робив, що повзик на сусідньому дереві перебіг на другий бік стовбура, а синиці завбачливо розлетілися.

Мало того, шпак занявчав кішкою. Признатися, і я був здивований такими звуками. Хтозна, чи бачив шпак, чи чув живу кішку? Може, наслухався сойки. Вона теж вміє ко­піювати почуті голоси, а коли потривожити її, то верещить, ніби кішка, якій наступили на хвіст.

Якусь мить шпак мовчки сидів на гілці, чистив пір'я, яке й так бездоганно блищало. Ну справжній тобі артист перед виходом на естраду, який оглядає свій костюм — чи все гаразд.

Шпак меланхолійно підняв голову, трохи схилив її набік — і ось уже полинули з його широко розкритого дзьоба ніжні звуки флейти. Так співає іволга. Либонь, припала до душі йому її пісня. Заспівав раз, вдруге. А потім видав такі звуки, наче хтось заплескав у долоні. Отакої! Виходить сам собі й аплодує. А що ж, по-вашому, мусить робити, коли немає слухачів?

Шпак помилявся. Мені теж хотілося заплескати у долоні — подякувати майстерному пародисту. Але вчасно схаменувся. Шпак міг по-своєму зрозуміти мої емоції й полетіти геть. Мені ж хотілося дослухати до кінця його незвичайний концерт.

Цікаві факти про птахів.

Кури сідають на сідала як тільки починає темніти бо в темряві вони погано бачать.

В середньому курка відкладає 250 яєць в рік.

Птахи переважно не співають знаходячись на землі.

Тільки птахи мають пір'я. Якщо якась тварина має пір'я - то це птах.

Найкрупніший зі всіх птахів — страус, найменша пташка — колібрі (довжина 5.5 сантиметра, вага 1.5 грам).

У сови пір'я адаптоване для безшумного польоту.

З усіх видів що вимерли — 90 відсотків птахи.

Тільки через дві години яйце страуса звариться на твердо.

Через швидкий обмін речовин птах їсть більше їжі порівняно з своєю вагою ніж, наприклад, людина чи кішка.

Сови не можуть рухати своїми очима в сторони, тільки повертаючи голову.

Око страуса в два рази більше його мозку і важить більше трьох кілограм.

Зозуля знищує яйця в чужих гніздах і замінює на свої.

Альбатрос може одночасно летіти і спати.

Переважно птахи сплять стоячи на лапках.

В Новій Зеландії проживає пташка що немає крил, це — ківі.

В більшості птахів кістки порожнинні і заповнені повітрям.

Маса пір'я птаха складає приблизно 10 відсотків від ваги його тіла.

Деякі вчені вважають що багато сучасних видів птахів виникли від динозаврів.

Перелітні птахи летять клином щоби зменшити опір повітря.

Для того щоби прокормитися деякіпапугив дикій природі пролітають більше 800 кілометрів.

Страуси та пінгвіни відносяться до птахів, хоча й не літають.

Фламінго мають рожевий колір через те що в їхній їжі ( водорості) багато каротиноїду.

Сокіл-сапсан є найшвидшою істотою на планеті. При нападі на жертву він розвиває швидкість до 320 кілометрів за годину.

Дзьобпелікана може досягати до 45 сантиметрів в довжину, розмах крил — 3 метри.

Папуга АразкличкоюЧарлі прожив 104 роки. За деякою інформацією належав Вінстону Черчілю.

Стерв'ятники можуть літати годинами без жодного змаху крил.

Яструб має такий хороший зір, що бачить мишу з відстані кілометра.

Ворон та ворона це два різних види птахів, ворон має більші розміри за ворону.

Африканський страус розвиває швидкість до 70 кілометрів за годину. Правда він біжить, а не летить Звичайні гуси та качки можуть витримати морози до -110 градусів, а таких на землі не буває.

Цікаве про комах

· Комах на землі більше, ніж усіх інших тварин разом узятих.

· Травневий хрущ може тягти вантаж у 24 рази більший, ніж важить сам.

· Кімнатна муха розрізняє за смаком близько ЗО тисяч різних речовин.

· Мешканці одного мурашника протягом робочого дня знищують понад 20 тис. комах.

· Чому комар, коли летить, дзижчить, а джміль гуде? Виявляється, що комар за секунду робить 600 помахів крильцями, а джміль — трохи більше 200. Чим помахи частіші, тим тонший звук.

Бджола — маленька трудівниця

Бджола за один виліт приносить малесеньку краплинку меду — всього 0,05 грама. Щоб зібрати хоча б один кілограм меду, бджілці-трудівниці треба вилетіти по взяток 50 000 разів і відвідати 10 мільйонів квіток.

Бджоли, крім матки, живуть недовго, їхній вік залежить від того, коли вони народилися. Червнева бджола живе 48 днів, а липнева — тільки 20.

Цікаво, що бджоли та мурахи можуть нормально жити лише в компанії з 25 комах. Якщо ж їх виявиться менше, то комахи «засумують». А на самоті просто загинуть.

Силач

Найдужчим відносно власної ваги є жук-носоріг. Сам він важить усього 14 грамів, а може тягнути «вантаж» понад півтора кілограм».

Хто плете рибальські сіті в Новій Гвінеї?

Вчені-дослідники переконалися, що павутина деяких видів тропічних павуків настільки міцна, що її можна використовувати в господарстві. У Новій Гвінеї рибалки плетуть лише основу сіті, вішають її між деревами, а докінчують роботу павуки.

Незвичайний барометр

Медузи знають про наближення шторму за 15 годин до його початку. Цим вони завдячують крихітним камінцям, які плавають у «вусі» медузи, — маленькій кульці на тоненькій стеблинці. Камінці труться об нервові закінчення, і медуза чує грізний гуркіт шторму, що наближається.

Риба-артилерист

Біля берегів Індії і Австралії водиться незвичайна рибка. Вона полює не па підводних мешканців, а на різних мух і метеликів, які необачно сідають на гілки поблизу води. Варто метелику потрапити в поле зору смугастого мисливця, якого малайці прозвали рибою-тигром, — і тонкий струмінь води збивав здобич.

У цього «снайпера», риби-бризкуна, рот має заглибину. І коли бризкун притискує до неї язика, вона перетворюється па вузький канал. Крізь нього риба і проштовхує струмінь води. А тиск створює, коли різко зачиняв жаберні кришки.

«Стріляє» бризкун завжди з усіх сил, не зважаючи, далеко чи близько сидить здобич. Іноді бризки летять на чотири з половиною метри. Збити комаху з першого «пострілу» не завжди вдається, тому бризкун робить до семи «залпів» підряд. Після цього він дуже втомлюється й обов’язково повинен відпочити...

Риболовля вареної риби

Бувають на світі й такі дива: ловлять люди варену рибу!

У Середній Африці є озеро Ківу, а неподалік од берега — вулкан Кізуро. Так от, коли вулкан вибухає, розпечена лава тече в озеро. І вода край берега починає закипати. Риба в такій воді вариться, а люди, що тут живуть, виловлюють її сачками. Тепер залишається тільки посолити рибу — і смакуй на здоров’я!

Риба-віщунка

Жителі Японії здавна помітили, що невеличка біла рибка за кілька годин до землетрусу починає хвилюватися, скидатися у воді. Тоді вони почали розводити таких рибок в акваріумах.

Постав акваріум на вікні й поглядай на рибку — вона неодмінно сповістить про наближення стихійного лиха.

Гроза акул

Морський хижак — акула, якої боїться навіть людина, уникає зустрічі з маленькою рибкою, що зветься діодонма-кулатус. Живе ця рибка у водах південно-американських морів. На носі в неї — гостра тверда шпичка. Якщо акула ковтне таку рибинку — та проколює їй шлунок, черево й сама неушкодженою випливає в море. А гроза морів — акула гине.

Сом у норі

Риба, як відомо, на суші не живе, бо має не легені, а зябра, і пристосована дихати в воді, а не на повітрі. І кожен би, звичайно, дуже здивувався, якби побачив сома... в земляній норі. А тим часом такі соми є на світі.

В Судані, де часто висихають річки й озера, сом пристосувався жити на суші. Висохла вода в озері — він зариється в нору й живе собі.

Унікальний експонат

В акваріумі Копенгагена виставлено унікальний експонат — так звану «блакитну рибу», яку вчені відносять до кистоперих доісторичних риб. В неї панцирна голова і плавці, схожі на кінцівки. Іхтіологи вважали цю рибу давно вимерлою. Але 1938 року її виловили біля берегів Африки. Це була справжня сенсація. Відтоді впіймали ще кілька екземплярів. Один з них і виставлено в столиці Данії.

Екскурсія в підводному царстві

На глибині 25 метрів в одному з кварталів Парижа відкривається штучна підводна печера. Тут буде своєрідний океанічний центр. Його автор — французький дослідник морських глибин Жак-Ів Кусто. В цій печері площею в 6 тисяч квадратних метрів буде представлено глибинний світ моря. Крім того, відвідувачі зможуть побувати на екскурсії «в підводному царстві», оглянути будову 25-метрового штучного кита, побачать його серце завбільшки з маленький автомобіль.

«Скажіть, сплять риби чи ні?»

Ні ковдр ані подушок у риб, звичайно, немає. А спати усе ж таки хочеться: і риб’ячому мозкові, і м’язам потрібен повноцінний відпочинок. Річковим рибам спати більш-менш зручно: на ніч вони можуть і в пісок заритися, і заховатися в мулі. А от рибам, які живуть у морі, — гірше: до дна не допірнеш, скільки не старайся. І вони, ледь роздувши або стиснувши пухир, врівноважують себе у воді і засинають в найдивовижніших позах: догори животом, донизу головою...

Восени і взимку життя прісноводних риб різко змінюється. Коли вода в річці або в озері охолоджується до семи градусів, риби збираються в спальнях — зимувальних ямах. Скупчившись, вони окутують себе слизом, щоб захиститися від мікробів, і впадають в довгий сон. А деякі риби на зиму можуть взагалі спати, вмерзнувши в лід. Так спить знаменита чорна риба даллія.

Дехто подумає, що в даллії доля незавидна. Однак знали б про таку можливість акули, вони могли б даллії позаздрити. Вважають, буцімто акул усе життя мучить безсоння. У них немає плавального пухиря, який підтримує на плаву інших риб, навіть якщо вони не ворушать плавниками. От і доводиться міряти океан, не знаючи відпочинку ні вдень, ні вночі.

Змія-сторож

До крамниці, де немає жодної людини, крадеться злодій. І раптом йому щось обплутує ноги, не дає й кроку ступнути. Змія! Якщо на крик переляканого злодія ніхто не прибіжить, то він може й загинути.

Часто послугами змій-сторожів користуються в Сіднеї. Тільки за послуги платять не змії, а її господареві-дресирувальнику.

Виявляється, крокодили — турботливі батьки. Мексіканські алігаторчики перед тим, як вилупитися з яйця, подають своєрідні сигнали батькам. Старий алігатор бере яйця в рот і перекочує їх там доти, доки шкаралупка не трісне й на світ не з’явиться крокодиленятко.

Черв'як дощовий

Звичайний дощовий черв'як прогризає свій шлях крізь землю. Завдяки діяльності дощових черв'яків за мільйони років утворився родючий шар грунту. У дощову погоду цих тварин можна побачити на поверхні землі, проте зловити черв'яка нелегко, оскільки завдяки розвиненій мускулатурі він миттєво зникає під землею.

У 1982 році в Англії був знайдений дощовий черв'як завдовжки 1,5 м. Проте він значно менший, ніж австралійські й південноамериканські види (їх довжина складає 3 м).

Викопні черв'яки, що нагадують сучасних дощових черв'яків, були знайдені в геологічних шарах віком приблизно 600 мільйонів років.

Якщо звичайний дощовий черв'як втратить кінець тіла, у нього найчастіше виростає новий. Проте ніколи з двох частин не з'явиться два дощових черв'яки. Звичайний дощовий черв'як, якого розрізають навпіл, гине.

На підставі зважування відходів звичайних дощових черв'яків на площі 1 м2 протягом року можна зробити висновок, що дощовий черв'як виносить за цей час на поверхню землі 6 кг екскрементів.

Динозаври-стрибуни

На території Франції виявлено Сліди динозаврів віком приблизно 150 мільйонів років. Ці сліди нагадують сліди кенгуру. Розміри окремих слідів становлять 15—25 сантиметрів. Відбитки правої і лівої ніг розташовані поряд. Відстань між парами слідів (так би мовити, довжина стрибка) досягає 1,4—2,2 метра.

Коли святкують новий рік?

Дивне, скажете ви, запитання. Звичайно, 1-го січня святкують Новий рік. Але не поспішайте з такою відповіддю. 1 січня справді відзначають свято Нового року в більшості країн світу.

Однак в Афганістані, приміром, Новий рік святкують напровесні — 21 березня.

А в Індії взагалі для цього свята нема єдиного дня: в одній місцевості відзначають взимку, в іншій — улітку.

В Італії Новий рік святкують 6 січня. І подарунки маленьким італійцям приносить не Дід Мороз, а добра фея Бефана...

Новий рік любить... галас

У кожній країні є свої новорічні звичаї і традиції. В Панамі опівночі на пожежних вежах починають дзвонити у дзвони, вмикають усі сирени, автомобільні гудки. Діти й дорослі у цей час щосили кричать і стукають чим попало. А весь цей гамір для того, щоб «задобрити» Новий рік.

Тринадцятий місяць

Тринадцятий місяць року є в Ефіопії. Перші дванадцять місяців мають по тридцять днів, тринадцятий — п'ять (у високосному році — шість) днів. До речі, у тринадцятому місяці всі громадяни цієї африканської держави працюють безплатно. Тож святкування Нового року тут — і прощання з «невигідним» місяцем.

Зелений горіх на щастя

Напередодні Нового року в Судані повсюди розкидають зелені горіхи. І найкраще новорічне побажання для кожного — знайти зелений горіх. Отож і розкидають їх, бо горіх — символ щастя.

Кумаде — то граблі

У Японії перед Новим роком кожен прагне купити бамбукові граблі. Вони бувають різного розміру — від 10 сантиметрів до півтора метра. Купують їх для того, щоб було чим загрібати щастя у Новому році.

Розкуповують тут і яскраво-червоні пузаті ляльки дарума. Є в цих ляльок одна особливість — у них не намальовані очі.

Перед Новим роком треба самому розмалювати одне око і загадати бажання. Якщо воно здійсниться, то даруме розмальовують і друге око.

Плугом по снігу

Єдина країна, де взимку прагнуть зорати засніжене поле,— це Іспанія. Тут існує давній новорічний звичай. Селяни в кожухах з дзвіночками на поясах стають на ходулі і виходять в поле. А плуг тягнуть не коні, а теж переодягнені селяни. Всі разом вони намагаються зорати сніг. Бо вважають, що у такий спосіб «закличуть» багатий урожай на свої поля.

Мова жестів

Руки можуть багато про що сказати співрозмовнику. Існує традиція тиснути руки під час зустрічі. Але цього не можна робити в Греції. Якщо ви простягнете греку відкриту долоню — це буде для нього смертельна образа.

Коли щось потрапить в око, не поспішайте відтягувати нижню повіку — житель Саудівської Аравії подумає, що ви назвали його дурнем.

Якщо під час розмови у вас засвербіло вухо і ви потягли мочку донизу, то знайте: іспанцю ви сказали «Ти стара калоша!», мальтійцю — «Пролаза ти такий-сякий!», італійцю — «Котися звідси, кульбабко!». А от португальцю цей жест сподобається, бо означає для нього щось приємне.

Кільце, складене з великого і вказівного пальців, сподобається американцю,— мовляв, «усе о'кей». «Треба готувати гроші»,— подумає японець. «Я вб'ю тебе!» — так зрозуміє цей жест переляканий житель Тунісу. Злякається і сирієць, бо подумає, що його посилають до дідька, а для француза то просто нуль.

Лікувальні кольори

Багаторічні дослідження вчених свідчать: сонячні промені, які проходять крізь скло різних кольорів, набувають лікувальних властивостей. Червоний колір використовують для лікування різноманітних запалень. Синій і зелений кольори заспокоюють, поліпшують зір. Жовтогарячий сприяє апетиту, жовтий цілюще діє при шлункових захворюваннях, пурпуровий корисний для кровотворення, при хворобах печінки.

Кожній планеті Сонячної системи відповідає певний колір: червоний — колір Марса, зелений — Венери, пурпуровий — Меркурія, чорний — Сатурна, синій, золотий, срібний — відповідно кольори Юпітера, Сонця і Місяця.

Слово «мільйон» означає тисячу тисяч

У тринадцятому столітті відомий мандрівник Марко Поло побував у Китаї і, бажаючи визначити незліченні багатства цієї чудової країни, він вигадав слово «мільйон».

Рахуючи безупинно по десять годин на добу, ви б дорахували до мільйона за місяць.

Переконатися в цьому неважко усним обчисленням: година має 3600 секунд, десять годин матимуть 36000. Виходить, за три доби ви нарахуєте всього сто тисяч. Оскільки ж мільйон вдесятеро більший, то й часу на рахування піде вдесятеро більше, тобто тридцять днів.

Зробивши мільйон кроків в одному напрямку, ви пройшли б кілометрів шістсот.

Мільйон крапок друкарського шрифту, поставлені щільно в ряд, розтяглися б у лінію завдовжки в сотню метрів.

Черпаючи наперстком мільйон разів, ви начерпаєте близько тонни води.

Якби книга мала мільйон сторінок, то була б метрів п'ятдесят завтовшки.

Мільйон днів — це понад двадцять сім століть. Від початку нашої ери ще не минуло мільйона днів.

Чи доживемо ми до 120 років?

На Канарських островах 1868 року страшним ураганом було повалено «драконове дерево», відоме ще з XV століття. Його вік — 6000 років.

Людське життя незмірно коротше. До того ж людина нерідко свідомо його укорочує. Укорочує зневажливим ставленням до власного здоров'я. Хтось із великих казав: «Соромно робиться, коли людина — цар природи — відступає від вимог самої ж природи. Люди повинні жити до 120 років, а ми вже в ЗО нічого не варті. Статура карикатурна, сил немає, здоров'я — також, а без здоров'я нічого немає».

Чи ж може хто з нас дожити до 120 років? В історії відомі класичні випадки довгожительства. Так, наприклад, 160 років прожив норвезький моряк Сурінгтон. Цікаво, що одружився він лише в 111 років, а після смерті дружини сватався до ще молодшої жінки, яка йому відмовила.

Ну, а англійський селянин Томас Паар прожив 152 роки. І протягом усього свого життя він працював, вів здоровий спосіб життя, мав врівноважений, доброзичливий характер, любив поборотися із синами і внуками. Він пережив дев'ять англійських королів і помер... внаслідок переїдання (першого в своєму житті) в королівському палаці, куди його запросив монарх, зацікавившись таким феноменальним довгожителем.

Сміх — запорука здоров'я

Норвезький професор Карл Родал радить: «Стрибайте і смійтеся якомога більше». Сміх і стрибки зміцнюють м'язи грудей і шлунка, поліпшують роботу легенів. Це своєрідна зарядка для всього організму. Навіть дорослим професор пропонує «згадати дитинство», придбати скакалки й стрибати не менше трьох хвилин на день.

Лікує музика

Музика займає багато місця в нашому житті. Проте дуже мало відомо, як вона діє на організм людини. Як показали досліди, темп і тембр музики впливають на діяльність серця. Наприклад, швидка музика збільшує частоту серцевих скорочень на 4 — 5 ударів на хвилину.

Під дією музики в спортсменів змінюється частота пульсу, тиск крові, температура шкіри. Музика поліпшує пам'ять. Зараз музику використовують при лікуванні деяких захворювань. З'явилося навіть слово — «музотерапія».

Нагорода — парасолька

Цілу колекцію парасольок повіз додому з Паризької олімпіади 1900 року американський легкоатлет Алвін Кренцлейн. Здобувши перемоги в бігу на 60 метрів, стрибках у довжину і в бар'єрному бігу на 110 і 200 метрів, він чотири рази піднімався на п'єдестал пошани. І чотири рази його нагороджували... парасолькою. Виявляється, медалей на тій Олімпіаді ще не вручали, а відзначити спортсменів треба було. От і знайшли вихід із становища: дуже модні на той час парасольки стали найвищою нагородою за олімпійські досягнення.

День крику

Цікаво відзначають національне свято — День крику — мексиканські школярі. Тоді вже вони можуть накричатися донесхочу. І галасують в цей день не тільки діти, але й дорослі.

Виникло свято це в той час, коли країна звільнилася від іспанського гніту. Довідавшись про довгождану волю, мексиканці почали голосно кричати, висловлюючи таким чином свою радість. Ця традиція збереглася й досі.

В День крику учні збираються на шкільних подвір'ях, а дорослі на майданах і волають, як і скільки кому заманеться. Особливо гамірно на центральній площі столиці Мехіко. Сюди разом з дітьми й дорослими за традицією приходять погаласувати міністри і навіть президент республіки.

Старша сестричка Попелюшки

Героїню всесвітньо відомої казки Шарля Перро Попелюшку знають всі. Проте не всім відомо, що у неї, як з'ясувалося, була старша сестричка і жила вона у Єгипті. Звали її Родопис.

Пригоди французької та єгипетської казкових героїнь дуже схожі між собою. Але замість кришталевого черевичка, як це трапилося з Попелюшкою, Родопис загубила золоту сандалію. Про це свідчать малюнки на давньому єгипетському папірусі, де описано пригоди Попелюшки-Родопис із берегів Нілу.

Оце комп'ютер!

Робота головного мозку людини нагадує комп'ютер, а комп'ютер часто порівнюють із нашим мозком. Так і кажуть про нього: «електронний мозок». Як і комп'ютер, мозок отримує сигнали, приймає рішення й видає команди. Тільки комп'ютер набагато простіший. Сигнали йому подають кнопки, та й натискають на них по черзі, а не на всі відразу. Мозку складніше: йому сигналізують всі органи чуття — шкіра, очі, вуха, ніс, язик. Водночас він отримує інформацію і від кожного внутрішнього органа. Мозок, одержуючи інформацію з усіх боків, приймає всі рішення одночасно й відповідає одразу всім.

Якби вчені задумали з малесеньких деталей спорудити комп'ютер, який би працював, як людський мозок, то був би він розміром, як хмарочос, і важив би мільйони тонн.

Хто що жує

Історія жуйки, яка звично сприймається як винахід XX століття, має глибоке коріння в давнині.

Солдати Александра Македонського жували гілки дикої м’яти (гумкою це не назвеш, але навики жування вироблялись стійкі). Ескімоси жували (і жують) китовий жир і китову шкіру. Мешканці Західної Африки жували

горіхи дерева кола.

В деяких областях Східної Африки було прийнято жувати ладан — ароматну смолу ладанного дерева. Андські індіанці жували листя коки. Китайці — корінь женьшеня.

Як і коли прийшов до нас олівець

Перші олівці, схожі на ті, якими ми користуємось зараз, з’явилися десь 330 років тому.

А до того писали свинцевими паличками. І лише у 1658 році виготовили олівці з графітовими стержнями. Адже саме графіт залишає на папері чіткий слід, лінію. Коштували ті олівці дуже дорого, бо виготовлення графітових стержнів вимагало великих затрат. Пізніше до графіту почали домішувати різні сорти глини, що надавало стержням певної міцності.

Ну, а кольорові олівці? Вони з’явилися на початку позаминулого століття, коли майстри навчилися забарвлювати розмелену графітову масу спеціальними речовинами.

Скільки важать знання?

В одному з історичних документів розповідається, що в епоху римського імператора Калігули учні, які користувалися пергаментом, написане злизували язиками. Згодом почали користуватись пемзою. Пергамент, що виробляли з шкіри тварин, був твердий, і. стирання камінчиками йому не шкодило.

Однак справа ускладнилась з виникненням паперу. Та ось понад двісті років тому відомий англійський хімік Дж. Прістлі попробував стерти шматочком каучуку проведену олівцем лінію. Через кілька років у магазинах з'явилися гумові кубики — предки сучасної гумки. Згодом розпочалось виготовлення гумок, які стирали написане не тільки олівцем, а й чорнилом.

Авторучка і промокальний папір

З чого розпочалась історія авторучки? Спочатку з'явилося гусяче перо. Однак воно не було надто зручним. Адже перо треба було часто вмочати в чорнильницю, а це забирало багато часу. Тоді в металеву трубку з одного кінця почали вставляти заглушку, а з другого гусяче перо. Трубка заповнювалася чорнилом, і писати можна було значно довше. Це й була перша примітивна авторучка.

Винахідником сучасної кулькової авторучки став угорський художник і журналіст Л. Віро. В 1938 році він та його брат (за професією хімік) отримали патент на конструкцію ручки, в якій чорнило подавалося до кульки напругою поршня. А в Австрії почали замінювати рідке чорнило пастою, яка при дотику з повітрям швидко висихала. Такими авторучками користуються сьогодні в усьому світі.

Промокальний папір з'явився лише в минулому сторіччі. На одній з англійських фабрик через недогляд одного з робітників було випущено партію паперу, що вбирав чорнило. Розгніваний фабрикант пригрозив винуватцеві великим штрафом, і робітник, намагаючись якось виправдатись, запропонував підприємцеві реалізувати папір як промокальний.

Фабрикантові сподобалася ідея робітника. Згодом, як свідчать документи, фабрикант нажив на цьому великий капітал. Незабаром промокальний папір здобув світову славу і став у пригоді школярам усього світу.

Коли народилася поштова марка

Поштова марка, до якої ми усі так звикли, народилася 1 травня 1840 року в Англії. Цю першу марку досі усі колекціонери називають «чорним пенні», тому що була вона чорного кольору, а коштувала один пенні (дрібна англійська монета).

Спершу марки були без зубців, їх вирізали спеціальними ножицями. Ясна річ, це було не дуже зручно. І тоді запропонували перфорувати марки, тобто проколювати білі смужки між марками спеціальними машинами. Тепер марки легко відокремлювалися одна від одної, а по всьому контуру з’являлися зубчики.

Прання без мила

Стародавні греки замість мила користувалися... звичайною глиною. Вони викопували в глинистому грунті канави й заливали водою. Туди складали білизну і топтали її ногами. Глина очищала речі від плям. Потім білизну ополіскували й розстеляли на морському березі. Довершував роботу прибій — тер білизну об прибережне каміння.

В VI столітті білизну почали бити дерев’яними палками, терли щітками. Згодом винайшли пральну дошку. А ще згодом придумали новий спосіб прання. Білизну клали в чан, накривали шматком полотна, засипали попелом й наливали гарячу воду. Сушили випране з давніх-давен на сонці. І цей звичай зберігся й донині.

Як ви думаєте...

Для чого в амуніції солдата XVIII століття потрібні були величезні трикутні капелюхи? Виявляється, не лише для захисту від сонця і дощу. В криси капелюха вставляли міцний металевий прут, який охороняв голову від шабельного удару.

...Якою рукою віддавали честь офіцери російської армії XIX століття? На старовинних гравюрах видно, що честь вони віддавали... лівою рукою. Помилки в цьому немає, оскільки честь повинна віддаватися на кокарду, яка у ті часи містилась на головних уборах з лівого боку.

Цікаво знати

Вчені підрахували, скільки деревини витрачається зараз на потреби однієї людини протягом її життя. Виявляється, не мало й не багато — 400 дерев з середнім об’ємом стовбура. Бралися до уваги не тільки витрати деревини на виготовлення меблів і житла, а й на виробництво книжок, зошитів тощо.

Чому співають птахи?

Ранок у лісі. Перші промені сонця ніжно торкаються верхівок дерев, пронизують лісові хащі. І ось із глибини лісу долинуло тихе: «ку-ку, ку-ку...» Слідом за ним дрібно-дрібно за­стукотів дятел. Десь недалечко заспівав дрозд. Йому відповів другий, третій. Почався ранковий концерт.

В багатоголосому хорі пташок ви почуєте тріскотіння сороки, каркання ворони, співи соловейка...

Чому ж співають птахи, та ще й на різні голоси? Багато хто думає, особливо селяни, мисливці, пастухи, що птахи між собою розмовляють. Вже давно вчені-орнітологи вислов­люють припущення, що пташине щебетання — це сигнали, з допомогою яких пернаті передають різноманітну інформацію: попереджають про небезпеку, повідомляють про місцезнаходження корму, подають команди пташенятам під час перельоту тощо. Але для того, щоб це довести, потрібно вивчити пташині голоси.

На допомогу вченим прийшли новітні прилади — звукоаналізатори, магнітофони, кіноапарати. Кінофільми допомагають вивчати повадки птахів, а магнітофонні записи — їхні голоси. Тепер вже немає ніяких сумнівів, що пташиний спів — це різноманітні сигнали. У кожного виду птахів, навіть у одного й того ж племені, ці сигнали свої, тільки їм властиві.

Поки що вченим не пощастило розшифрувати пташині голоси. Але не за горами той час, коли на книжкових полицях з'явиться словник-довідник пташиних сигналів. І це буде ще однією перемогою на шляху до пізнання мови тварин.

Екологічний словник (для дорослих)

Алелопатія

Ти, звичайно, знаєш запах квітів — фіалок, троянд, лілей, гіацинтів, або ж запах помідорів, огірків чи свіжої розрізаної дині. Це приємні аромати. Є й інші, менш приємні: часнику, цибулі, гіркого перцю... Всі запахи — це газопо­дібні хімічні сполуки, що йдуть від рослин у повітря, а крім того, ще й виділяють різні хімічні сполуки в ґрунт (від корін­ня). Ці хімічні сполуки позитивно або негативно впливають на ріст інших рос­лин, приваблюють чи відганяють від себе різних комах, тварин. Така хімічна взає­модія рослин між собою й зветься алело­патією.

Біос

— від грецького «життя». Корінь цього слова — «біо» — є початком, пер­шою частиною складних слів, що так чи інакше пов'язані з поняттям «життя». Ти вже чув або читав такі слова, як біологія, біосфера, біогеографія тощо. Всі вони по­чинаються з «біо».

Біогеографія

Африканські слони жи­вуть в Африці, індійські — в Індії, кенгу­ру — в Австралії, баобаби ростуть в Аф­риці, каліфорнійська секвоя — в Каліфор­нії, сибірський кедр — в Сибіру... Багато видів рослин і тварин живуть майже у всіх куточках Землі, а деякі — тільки в певних географічних місцях. Наука, яка вивчає закономірності поширення, розпо­ділу на Землі тварин і рослин, зветься біогеографією. Вона, зокрема, складаєть­ся з фітогеографії.

Біологія

Навколо тебе — люди, рослини, тварини, мікроорганізми. Всі вони на­роджуються, живуть, ростуть, старіють, хворіють і помирають. Всі вони взаємо­діють між собою, впливають одне на одно­го. Наука, яка вивчає живу природу, за­кономірності життя всіх живих істот, в тому числі й людини, зветься біологією. Це — комплексна наука про життя. Сюди входять: зоологія, ботаніка, мікробіологія тощо.

Ботаніка

Від грецького «ботані», що означає трава, пасовисько. Ботаніка — наука про рослини, складова частина нау­ки біології. Вивчає будову рослин, їхню життєдіяльність і розвиток, умови існу­вання, зв'язок рослин із зовнішнім середо­вищем, класифікацію, походження і ви­користання в народному господарстві.

Галофіти

Навколо нас — найрізнома­нітніші рослини. Але ти міг помітити, що деякі з них ростуть на болотах, інші в воді, ще інші — на дуже сухих ґрунтах. Є рос­лини, що живуть тільки на ґрунтах з висо­ким вмістом різних солей. Такі ґрунти бувають на деяких узбережжях морів і океанів, а також у пустелях, де колись в давнину було море або озеро. Вода по­ступово випарувалася, а в ґрунті залиши­лось багато солі. Рослини, що можуть існу­вати на таких занадто засолених грунтах, звуться галофітами. Це, наприклад, сакса­ули — невибагливі мешканці пустель. Га­лофіти — рослини-індикатори, вони вка­зують, що ґрунт солоний.

Гідробіологія

Ти вже знаєш, що вода є однією із складових частин біосфери, що в воді живе дуже багато різних жи­вих істот — риби, морські та річкові звірі, рослини. Можливо, ти бачив у кіно чи по телевізору коралові рифи. Це ціле казкове царство: сотні видів різних за формою та кольором рослин, дрібні й великі риби, багато молюсків, морські зірки та їжаки, восьминоги, що можуть міняти забарвлен­ня, краби й лангусти та безліч інших тварин. У воді живуть також дрібні од­ноклітинні водорості — фітопланктон і мікроскопічні тваринки — зоопланктон. Наука, яка займається вивченням всіх мор­ських і прісноводних живих істот, зветься гідробіологією. Гідробіологія — складова частина біології.

Гідросфера

— це сукупність усієї води, що є на Землі: моря, океани, ріки, озера, ставки, болота, підземні (або ґрунтові) води, льодовики й водяна пара, що є в атмосфері, хмари. Вчені підрахували, що загальна сукупність всієї води на землі дорівнює близько 560 тисячам кубічних кілометрів. Вся ця вода й складає гідро­сферу. Вода — один із основних складових компонентів життя. Без неї не може існу­вати жодна жива істота. Гідросфера — це частина біосфери.

Епіфіти

— рослини, що живуть на інших рослинах і використовують їх як опору, але не паразитують на них. Це, перш за все, різні види ліан.

Жива природа

Люди, рослини, твари­ни, мікроорганізми, які існують у повітрі, на землі, під землею і у воді, всі живі істоти, що населяють біосферу і складають собою живу природу.

Забруднення навколишнього се­редовища

— внесення, викидання в во­дойми, на поля, в повітря різних отруйних, токсичних речовин, шкідливих газів, побу­тового сміття, нафтопродуктів, відходів промислового та сільськогосподарського виробництва, радіоактивних речовин, вна­слідок чого гинуть рослини і тварини, хворіють і передчасно старіють люди.

Ксерофіли

— це різні рослини і тварини, що живуть у засушливих місцевостях. Це, як правило, представники пустель, де немає річок тощо. Звичайно, ці рослини і тварини теж не обходяться без води, але їм потрібно її дуже мало, вони легко пере­носять засуху. Ти знаєш, що верблюди можуть обходитись без води багато днів і навіть тижнів?

Фіто...

(від грецького «фітос» — рослина, пагін) — перша частина різних складних слів, що вказує на зв'язок такого слова з поняттям «рослина». Наприклад: фіто­географія, фітофаги, фітоценоз тощо.

Фітопланктон

— сукупність малих рослин, як правило, одноклітинних водо­ростей, що ростуть, розмножуються і віль­но плавають з течією у верхніх, теплих, шарах водойм. Таких рослин дуже бага­то, і вони служать кормом для різних морських та прісноводних тварин. Маса фітопланктону в морях і океанах щоро­ку складає мільйони тонн. Без фіто­планктону та зоопланктону в водоймах не було б риби.

Фітофаги

— різні тварини, які живлять­ся рослинною їжею. Це свійські тварини — вівці, коні, корови, кози... Це й різні риби — коропи, карасі, білий амур то­що. Це комахи — хрущі, сарана, колорад­ський жук, листоїди, тля, квітоїди... Це й дикі тварини — лосі, кози, олені, дикі сви­ні, зайці...

Флора

— сукупність усіх видів рослин на нашій планеті. Нині на Землі їх майже півмільйона видів.

Червона книга

Так зветься великий, товстий том, до якого внесено назви різних видів рослин і тварин, які внаслідок діяль­ності людини (або з інших причин) зни­кають чи знаходяться під загрозою заги­белі. Такі види рослин і тварин потрібно особливо ретельно берегти і сприяти їх розмноженню. Існує міжнародна Черво­на книга, а також Червона книга окре­мих країн та регіонів.