Організація роботи з батьками щодо виховання у дітей почуття патріотизму

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак, це лише передумови.
Любов до Вітчизни починається з любові до своєї малої батьківщини — місця, де людина народилася.У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, міста);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до однолітків, батьків, сусідів, інших людей.
Патріотичне виховання дошкільнят має розв’язувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.
Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни — завдання надзвичайно складне, особливо коли йдеться про дітей дошкільного віку. Така складність виникає у разі спроби переносити на дітей «дорослі» показники проявів любові до Вітчизни.
Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і належить почуття патріотизму.
Справді, якщо патріотизм — це почуття приязні, відданості, відповідальності до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, учинках).
Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживання взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Перш ніж людина навчиться працюватизаради Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.
Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну зі сторін для отримання єдиного результату.
Якщо розглядати патріотизм через поняття «ставлення», можна виокремити декілька напрямів:
· ставлення до природи рідного краю, рідної країни;
· ставлення до людей, які живуть у рідній країні;
· ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;
· ставлення до державного устрою.
Кожен із цих напрямів може стати змістом навчально-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок у соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.
Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, у якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну й увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.
Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою «від близького до далекого» — від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей «територіальний підхід» ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини.
Вочевидь, справа не у розширенні «території», а в тому, щоб створити умови для розв’язання завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що становлять зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.
У дошкільників поступово формується «образвласного дому» з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття «батьківського дому»є в основі любові до Батьківщини, Вітчизни.
Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, — це сприяє зміцненню «почуття сім’ї».
Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має те, як батьки формують у дітей такі почуття.
Водночас тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, — можна пройти пішки чи потрібно їхати.
Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім у групі переглянуть фільм і розкажуть про цю вулицю.
Наступний етап — виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста.Ця частина роботи потребує більше зважати на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.
Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти «відчули» своє місто, їм необхідно про нього розповідати та показувати його. Разом із батьками діти їздять містом. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.
Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін.
Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні та можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.
Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх («Хто більше назве країн», «З якої країни гості», «Чия це казка», «З якої країни ця іграшка»), у вправах типу «Із різних назв країн визнач нашу країну», «Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі», «Як написати адресу на конверті» тощо.
Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.
Розглядання ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі — все це допомагає розв’язувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають, де і коли вони можуть їх побачити.
Ознайомлюючисьз природою рідної країни, акцентують увагу на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення проте, які тварини живуть у наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).
Важливим напрямом роботи з виховання з любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.
Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну — художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей ознайомити дітей з «характером» українського народу (творчі здібності, умілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, уміння захищати свою Батьківщину).
У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Утілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят.
Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями.
Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з’явилися смачні булочки.
Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми «Праця твоїх батьків». На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, що дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.
Кiлькiсть переглядiв: 203

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.